Блоговая журналистика

Блоги и блогосфера, как этап развития журналистики

Форми журналістської творчості із часом модернізуються, зберігаючи водночас типологічні характеристики для журналістики новин і журналістики думок. Протягом двох останніх століть нові комунікаційні технології змінили формат подачі новин споживачеві. Канали комунікації затвердили свою спеціалізацію у вигляді медіаплатформ, компоненти яких інтегрувалися у блогосферу.

Блог – це веб-сайт, основний вміст якого — записи, що регулярно додаються, зображення або мультимедіа. Для блогів характерні недовгі записи, відсортовані у зворотному хронологічному порядку (останній запис зверху). Відмінності блогу від традиційного щоденника обумовлюються середовищем: блоги зазвичай публічні й передбачають сторонніх читачів, які можуть вступати в публічну полеміку з автором (у відгуках до блог-запису або в своїх блогах). Блогерами називають людей, що ведуть блог.

Головною відзнакою блогів є можливість подолання традиційного бар’єру, дистанції між журналістом і публікою і миттєве реагування на публікацію. Цей фактор підвищує відповідальність преси й сприяє відкритості діалогу, формуванню у громадян звички висловлювати свою думку, виступати співтворцями реальності, доступу до безмежної кількості користувачів. Інтернет виступає тим живим середовищем, у якому критикують, дискутують, обговорюють, реалізуючи модель комунікації «many-to-many media».

Для блогів характерна можливість ознайомлення з матеріалом з будь-якої точки світу одночасно багатьма користувачами кіберпростору і додавання відгуків до записів безпосередньо в електронному середовищі; публічність. Ця можливість дозволяє використовувати блоги як середовище мережевого спілкування, що має низку переваг перед електронною поштою, новинними групами, веб-форумами і чатами.

Журналістський блог зацікавлює аудиторію тим, що автор широко відомий, має довіру публіки й своює з нею особливі корпоративні стосунки, що засновані на цікавості до деталей інформації, можливостей неформальної дискусії, оцінки, критики. Однак, цей сучасний канал комунікації викликає й масу суперечностей через не розробленість термінології, недостаню структурованість класифікації, відсутність фундаментальних досліджень. Усе це зумовлює актуальність обраного напрямку дослідження.

За мету дослідження ми обрали аналіз і структурування факторів, які формують блогосферу в просторі масової комунікації України.

Поставлена мета реалізується у низці завдань:

— окреслити термінологічний апарат досліджуваної проблеми;

— надати класифікацію блогів та їхні характеристики;

— розмежувати типи блогів, які співвідносяться із журналістикою та не співвідносяться;

— описати можливості використання блогів журналістами;

— здійснити порівняльний аналіз популярних регіональних блогів.

Об’єктом дослідження є український сегмент інтернету як канал соціальної комунікації.

Предметом дослідження є блоги як провідна медіаплатформа інтернету.

Для досягнення мети використовувалися такі методи дослідження: робота ґрунтується на загальнонауковому методі системного аналізу. Використано контент-аналіз, метод спостереження при доборі матеріалу, порівняльний метод і власний досвід – автора блогу. За допомогою структурно-функціонального методу здійснено аналіз структури блогів.

Новизна роботи полягає в тому, що автором вперше здійснене системне дослідження регіональної блогосфери.

Теоретичною базою стали праці провідних науковців, що досліджували соціальні комунікації: Б. Потятиника, В. Буряка, С. Квита, Н. Сидоренко, І. Александрова, Н. Габор, М. Приходи, С.Корнєєва, Ю.Голоднікової та ін.

Практична й теоретична значущість полягає у реалізації окреслених положень дослідження у роботі інтернет-журналістів, викладанні фахових дисциплін, пов’язаних з аспектами інтернет-середовища.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1.
Феномен блогосфери: становлення дефініції
1.1. Блогосфера як об’єкт вивчення

XXI століття відкриває нові засоби масової комунікації, що дозволяють кожній людині виразити своє «Я» за допомогою мультимедійних технологій. На перший план виходить так звана «народна журналістика» і одна з її провідних форм — блоги. Їх автором може стати будь-який, охочий побути в ролі журналіста чи письменника, режисера або фотографа. У цьому полягає особлива привабливість мережевої творчості, що дозволяє сконструювати віртуальну особистість. «Із соціальної точки зору поява блогів відзначає певний етап розвитку суспільства, коли потреба в самовираженні, повазі і визнанні, характерна для розвиненого соціуму (по ієрархії потреб А. Маслоу), стає все більш актуальною», — зазначає М. Г. Шиліна. І все ж гносеологічна потреба лідирує в цьому списку, а журналістські блоги відображають до того ж щось більш принципове: моделі і способи організації різних суспільних груп. До вивчення проблем блогосфери неодноразово зверталися українські та зарубіжні дослідники. Одні представляли свої погляди у монографіях і публікаціях (Є. І. Горошко, І. Б. Александрова, М. Г. Шиліна, Е. Снєжин, С. Корнєв, К. Харченко, Артамонова І.М.), інші — Б. Потятинник, Н. Габор, М. Прихода, П. Александров — присвятили вивченню блогосфери як віртуальні, так і реальні академічні дискусійні майданчики (журнал «медіакритик», Інститут екології масової інформації). Проблематика блогосфери як надбання нових медіа стала тематичним напрямком у колективних дослідженнях Лабораторії візуальних і культурних досліджень ЄГУ (Вільнюс), зокрема, роботах Андрія Гірських, Альміра Усманова та інших.

Ще один комплексний міжнародний проект, що вивчає мережеву культуру та літературу, політику і соціальний розвиток у мережі, ідентичність в епоху медіа та культурну гібридність, — мережева майданчик «Російсько-cyberspace.org», що об’єднала філологів, культурологів, дослідників медіа, соціологів і етнологів.Серед них Євген Гірський, Ольга Горюнова, Наталія Конрадова. Оскільки розвиток інтернеткоммунікацій обумовлено економічними інтересами суспільства і технічним прогресом, не можна не згадати також про досвід проектів вивчення і освоєння блогосфери, реалізованих за підтримки міжнародних фондів і організацій, таких, як «Інтерньюз», IREX, Фонд Mеdia розвитку (наприклад, «MediaNext» і «Мультімедійна журналістика — молоді України.

Термін «weblog» уперше використав Йорн Бартер у грудні 1997 р. Першим у світі блогом вважається сторінка одного з творців WWW Тіма Бернерса-Лі, на якій він публікував інтернет-но-вини й посилання на всі інтернет-сторінки, що з’являються. Справжній блого-бум почався 1999 р. У 2006 р. популярність блогів настільки зросла, що вони були оголошені новим жанром мережевої літератури. Популярність нового мережевого явища спричинила те, що в СІЛА в університеті Берклі стали навчати мистецтва ведення щоденників (blogging), а починаючи з осені 2007 р. в Університеті Каліфорнії студенти, що вивчають журналістику, слухають окремі курси з ведення блогів. Варто зазначити, що ця хвиля доторкнулася й України: зокрема в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія» магістерська програма «журналістика» також включає в себе курси з нових медіа.

У 2004 р. почали з’являтися блоги відомих особистостей. Таким чином, утворився новий засіб масової інформації — поряд з іншими видами (газетами, радіо, новинними сайтами).

Відповідно до останніх даних Technorati, що спеціалізується на дослідженні блогів, кількість інтернет-щоденників подвоюється кожні 5,5 місяців. Сьогодні у мережі налічується вже понад 27 млн блогів, що в 60 разів більше, ніж три роки тому. Втім, лише близько 2,7 млн блогів поновлюються щотижня й частіше. На добу ж у «блогосфері» з’являється лише 1,2 млн нових записів.

Найбільш популярними сервісами блогів є livejournal.com і blogspot.com — їм належить по 31 % онлайнових щоденників.

Отже, швидкий розвиток Інтернету на межі ХХ-ХХІ ст. відкрив нові можливості для розвитку недорогих демократичних медіа і в такий спосіб дав друге дихання класичній теорії вільної преси з її постулатом загальнодоступності медіаринку та широкого суспільного діалогу. Частина медіа-експертів вважають блогоферу найдемократичнішим і найпопулярнішим медіумом за всю історію ЗМІ.

1.2. Термінологія громадянської журналістики

Громадянську журналістику можна назвати новим обличчям медіапростору. Вона є відповіддю на нові потреби часу.

Величезний інформаційний бум закликав необхідність появи інструмента впорядкування та контролю всього массиву інформації.

Очевидною стала потреба в нових засобах масової інформації, які б поєднували в собі всі переваги Інтернету та унеможливлювали медіанедоліки. На нашу думку, таким інформаційним проривом стала громадянська (персональна) журналістика. Іншими словами, той, хто прагне долучитися до виробництва новин, має змогу це зробити через посередництво блогів, щоденників, подкастів, плейкастів та інших засобів, які надає мережа. Така журналістика є способом залучити елемент високої інтерактивності до медіа та позбавити ЗМІ їх загальної спрямованості й абстрактності. Характерною рисою мас-медіа є те, що вони не транзитивні й антикомунікативні. Вони являють собою те, що назавжди забороняє відповідь, що унеможливлює процес обміну. Саме в цьому справжня абстракція. Тому єдина можлива революція в цій сфері – це надання можливості відповіді. З огляду на ті процеси, що відбулись у нашому суспільстві, на шалені ритми поширення інформації, виникає гостра потреба в новій формі журналістики – журналістики, у якій кожен має змогу бути як отримувачем, так і творцем інформаційного фону. Власне персональна, або громадська, журналістика – це явище стихійного створення щоденників, аудіо- або відео файлів і розміщення їх в Інтернеті. Це подача новин так, як їх відчуває автор, без будь-яких обмежень і впливів, формування вільного потоку інформації.

Такий стан речей забезпечує декілька нагальних потреб нашого суспільства: по-перше, дає змогу кожному активно долучатися до процесу інформаційного обміну; по-друге, уможливлює отримання якісної, швидкої, а головне – живої інформації (новини) з перших рук; по-трєте, дозволяє обминути цензуру, замовні матеріали й інші недоліки, притаманні офіційним медіа, тощо. Основними інструментами реалізації громадської журналістики стали блоги та подкасти.

Термін «podcasting» власне є синонімом «аудіоблога» або аматорського інтернетрадіо (зявився на початку 2004) Подкастинг – це щоденник уголос, тут усе, як у звичайному щоденникові: пишемо усе, що забажається, викладаємо в Інтернет – тільки усе це у звуці. Тобто замість тестового запису викладаємо звуковий файл, який хто завгодно може скачати, послухати й отримати задоволення. Podcasting відрізняється від інших типів доставки аудіо контенту тим, що «слухачі» самі підписуються на його отримання.

Сучасне медіаполе перебуває не лише на традиційних ЗМІ – радіо, телебаченні, газетах, але й в нових формах масової комунікації – блогах (похідне від «Web blog» — щоденник в Інтернеті).

Блог (англ. blog, від «Web log», «мережевий журнал або щоденник подій») — веб-сайт, основний вміст якого — записи, що регулярно додаються, містять текст, зображення або мультимедіа. Людей, що ведуть блог, називають блогерами (блоггерами). Сукупність всіх блогов Мережі прийнято називати блогосферой.

«Блог«, за іншим визначенням, — це сайт, на якому автор публікує приватний щоденник зі своїми роздумами і коментарями, а також подає в ньому гіперпосилання на інші сайти. Це також — новий засіб комунікації. Так само, як електронна пошта спрямована на спілкування між двома користувачами (one-to-one), а Instant Messaging через відкритість інформації про людину можна зарахувати до класу спілкування багатьох з одним (many-to-one), і блоги — це клас one-to-many, у якому інформація поширюється від автора до його знайомих. Назвати знайомих читачами було б неправильно, з огляду на основну відмінність блогів від літератури: блог — частина феномена, що називається «social open source». Фактично, автор блога пропонує напоказ своє повсякденне життя, так що читач через якийсь час перетворюється в людину близьку. Безумовно, блоги підкоряються тим же законам, що й мережа, — серед них можна знайти буквально все, починаючи від щоденників студентів до порнографії, а часом і дивну суміш, що, втім, лише додає їм привабливості [2].

З приводу того, чи є в цій назві жанрові обмеження, вчені сперечаються. Існує думка, що веб-блог — це набір записів, які фіксують щось у павутинні, наприклад розсилки, що з’являються та зникають. Відповідно до нього є й інший погляд. Веб-блог — це будь-який щоденник, у якому мережа використовується як засіб доставки, тобто якщо хтось напише, як добре він пообідав, — це теж блог. Блог — спосіб періодичної організації інформації в мережі одним чи кількома відправниками. Це просто стрічка, де останній запис є найвищим. Тут є можливість інтеракції, читачі можуть залишити коментар.

Дослідниця Деббі Вайль спробувала зібрати найбільш вдалі визначення блогінга:

— форма автентичного самовираження, яка не підлягає редагуванню;

— засіб миттєвої публікації;

— онлайновий журнал із часто оновлюваним змістом;

— аматорська журналістика;

— щось, що революціонізує веб;

— засіб створення співтовариства своїх читачів;

— альтернативний мейнстріму засіб масової комунікації;

— засіб навчити студентів письмового мовлення;

— новий засіб комунікації зі споживачами;

— нова форма керування знаннями (Knowledge Management) у великих компаніях;

— спосіб думати й писати короткими абзацами замість довгих есе;

— твій e-mail усім відразу;

— манера писати з чітко помітною авторською й особистісною інтонацією;

— URL для прикраси резюме.

Існує кілька загальних характеристик блога. їх подає на своєму ресурсі Максон Пуговський:

— насамперед блог — це авторський твір. Про що би не йшлося, автор висловлює власне ставлення і суб’єктивні думки з будь-якого приводу. Мова ведеться від першої особи. Блоги бувають колективні, але його складові завжди мають своїх авторів;

— блог містить окремі записи, які додаються з плином часу;

Побутує думка, що професійна журналістика і блогосфера (яку іноді називають «любительською» або «громадською» журналістикою) доповнюють одне одного. Такий розподіл зумовлений тим фактом, що блог зазвичай, охоплює широкий спектр тем: від політичних коментарів і новин, до різних захоплень, і створити його, з огляду на простоту цієї операції, що мало відрізняється від реєстрації звичайної скриньки електронної пошти. може хто-завгодно. Це власне і відображено у перших визначеннях блога (сайт, на якому автор публікує приватний щоденник зі своїми роздумами і коментарями і, поміж іншого, подає гіперпосилання на інші сайти).

. — записи демонструються у зворотно-хронологічному порядку, тобто, спочатку надходять найновіші повідомлення. Гортаючи сторінки блогу можна дістатися аж до першого запису;

— блог діалогічний за своєю природою і передбачає зворотний зв’язок між аудиторією та автором.

Переважна більшість блогів (99 %) — це веб-сайти, у яких основна значуща частина — текст. Проте блог може існувати у вигляді зображень, звуків або відео без жодного слова. А електронна пошта чи RSS дозволять обійтися без сайта.

1.3. Блог як засіб метарівнової комунікації

Передумовою появи і популярності блогів, що постійно зростають, стали технологічні можливості мережі, що зумовили розширення аудиторії і стимулювали потребу в нових видах Інтернет-комунікації, більш індивідуальної – для самовираження, утвердження самоідентичності, коли споживач інформації трансформується у її виробника у повній відповідності з постмодерністськими концепціями тексту. Водночас, із соціального погляду, поява блогів – це певний етап розвитку суспільства, коли потреба у самовираженні, повазі, визнанні, що характеризує саме розвинутий соціум, стає все більш необхідною, актуальною для самого суспільства. Блогосфера дає рідкісну можливість поєднати комунікацію й автокомунікацію: тексти доступні як адресату, так і адресанту.

Саме в Інтернеті реалізується “тут і зараз” те, що зазвичай рознесене в часі і потребує диференціації ролей. Так, Ю.Лотман, аналізуючи відмінності повідомлень, адресованих іншому, від повідомлень, адресованих собі, зазначав: “У системі “Я – Він” змінними виявляються облямовувані елементи моделі (адресант замінюється адресатом), а постійними – код і повідомлення.

Повідомлення і наявна в ньому інформація константні, змінюється носій інформації. Якщо комунікативна система “Я – Він” забезпечує лише передачу певного константного обсягу інформації, то в каналі “Я – Я” відбувається її якісна трансформація, яка приводить до перебудови самого цього “Я”. Як бачимо, Інтернет, руйнуючи соціальні бар’єри, не усуває, а навпаки, робить ще більш актуальною проблему ідентичності особистості. Отже, важливою умовою існування у мережі, як показує досвід, є вирішення завдання самовизначення, тобто пошук само ідентичності.

Спілкування в блогосфері визначається декількома ключовими чинниками, які відрізняють його від форм офлайнової комунікації:

— анонімність користувача;

— зрівнювання користувачів у статусі;

— трансграничність;

— тривалість часових меж; соціальне розмаїття.

У кіберпросторі людина може зв’язуватися з представниками різних верств суспільства, у тому числі з тими, з ким це неможливо у реальному житті. До того ж аудиторія може складатися із сотень, навіть тисяч людей, що, зазвичай, перевищує кількість партнерів по взаємодії в реальному житті. Усі вищеназвані властивості віртуального середовища демонструють відсутність тих перешкод у спілкуванні, які існують у реальному світі. Блогер не обмежений реаліями офлайнового спілкування, у тому числі своєю соціальною роллю. Користувачів блогосфери умовно можна поділити на таких чотири типи відповідно до тих ролей, які вони реально виконують у процесі блогового спілкування:

1. Пересічний обиватель – основна масса користувачів. Віртуальний соціальний статус рідко відрізняється від реального. Як свідчить практика, такі користувачі не завжди можуть сформулювати свої погляди, але приймають чиюсь позицію. Свою думку вони часто демонструють через функцію “додати у друзі / видалити зі списку друзів”, виявляючи таким чином свою позицію.

2. Активний юзер – досить широкий прошарок, для якого характерні: достатній культурний і освітній рівень; бажання і готовність ставити й обговорювати соціально значущі питання, наявність чіткої позиції і власної думки з ключових питань; широке коло спілкування – від 200 до 1000 друзів. Саме представники цієї групи звертають увагу першої групи на актуальність тем, створюють інформаційні приводи, формулюють громадську думку, активно контактують з лідерами.

3. Маргінал – своєрідна субкультура у межах блогосфери. Стандартно і найчастіше займає позицію “проти”, до того ж проти чого – значення немає. Може вирізнятися яскравою індивідуальністю або дуже низьким рівнем освіти. Найчастіше залишається на узбіччі основних подій блогосфери.

4. Лідер – невелика група блогерів, яким пощастило залучити достатню кількість друзів (зазвичай більше ніж 1000). Лідери виконують такі основні соціально значущі функції: інформаційну, культурно-просвітницьку та організаторську.

Аналіз блогів дав змогу виявити ознаки, що відрізняють їх від журналістського твору:

1) масовість не менше ніж 1000 (відповідно, з обмеженнями накладу, зафіксованими в Законі України про ЗМІ);

2) періодичність – регулярне, систематичне оновлення інформації;

3) соціальна значущість контенту – обговорення соціально значущих проблем або подій, а не вільна рефлексія автора щодо подій його особистого життя.

Важливими є також такі зафіксовані нами особливості: по-перше, особистісний характер, адже блоги – це щоденникові записи, у яких автор розповідає про події, які торкаються його і спонукають поділитися своєю думкою з читачем. Якщо одна із головних засад журналістики – об’єктивність, то в блогінгу, навпаки, виражається суб’єктивна думка, розкриваються особистісні переживання, часто описуються незначні події, викладаються думки й оцінки блогера.

Таким чином, блог є частиною нового соціального феномену, який визначається як відкритий ресурс соціуму, тобто автор свідомо відкриває публіці своє життя, думки, погляди, фіксуючи таким чином стан свого внутрішнього “Я”.

Комунікативний ланцюг тут вибудовується не від інформатора до аудиторії, а від блогера до коментаторів. У блогінгу немає поділу на читачів і письменників. Текст, написаний блогером, читає велика кількість людей, що змушує звернути серйозну увагу на особливості тексту інтернет-ЗМІ, адже і журналіст, і блогер розповідають про події, намагаючись надати максимально виразну, достовірну картинку. Але підходи, ракурс у цих авторів різні. Порівняння специфіки функцій та призначення текстів блогерів і журналістів виявляє, що наявність блогерів не заперечує цінності журналістів, але журналісти повинні знати і використовувати свої переваги. Отже, поява блогосфери суттєво розширює уявлення про те, яким має бути сьогодні текст ЗМІ. Проте блог – це не тільки форма організації тексту. З появою блогів змінюється форма поширення інформації. Не тільки комунікант шукає, кому адресувати інформацію, але й реципієнт самостійно намагається знайти найкраще джерело необхідної для нього інформації. Блогосфера надає для цього великі можливості, тому що гіпертекст виходить тут за межі тексту. Перехресні посилання, теги, коментарі та платформи для хостингу блогів – усе це створює умови для обміну ідеями, але таких умов не можуть створити традиційні ЗМІ в Україні.

Блоги – це одночасно і засіб, що дає змогу заявити про свою позицію, і засіб спілкування.

За типами комунікації блоги можуть бути поділені на три великі групи:

1) внутрішньогрупова комунікація;

2) міжгрупова комунікація;

3) масова комунікація (корпоративні блоги, відеоблоги, пошукові блоги).

Крім того, дослідження свідчить, що в блогінгу між названими групами часто простежується певний зв’язок: блогери першої групи фіксують подію, блогери другої – проводять первинне узагальнення, а блогери третьої групи викликають уже резонанс громадськості. Крім того, можна класифікувати блоги за авторством – персональні й мультиперсональні, за змістом – тематичні і загальні, за принципом організації матеріалів – провокативні й інтерпретаторські, за видом контенту – особистісний щоденник, публічний блог (автори – люди відомі), артблог – виставки власних робіт, блог-дайджест – автор збирає найбільш цікаві чужі матеріали і публікує з певною періодичністю, авторський журналістський блог – найбільш цікавий для всієї мережної спільноти вид блогу. Є блоги, які спеціалізуються на конкретній тематиці, – культура, кіно, мода, право, бізнес тощо. Є блоги, що існують у вербальному, відео-, фото- або мультимедійному форматі. Безумовною перевагою блогу є лаконічність у подачі інформації та діалогічність, що возведена у ранг базового принципу. Можна також говорити про стимулювання творчої активності аудиторії, яка із пасивного реципієнта перетворюється на співавтора і редактора.

Блог за своєю природою – засіб метарівневої комунікації: він звертає увагу користувачів на вже опубліковану інформацію. Успіх блогів тісно пов’язаний зі значними обсягами інформації, складністю орієнтації в інформаційному просторі, слабкою ефективністю сучасних систем пошуку в Інтернеті. Водночас блог експлуатує ідею фрейму, яка протистоїть дискурсивності традиційної журналістики. Користувач Інтернету схильний до обговорення інформації, яку йому пропонують. Фрейм генерує додаткове смислове навантаження повідомлення, дозволяючи кожному користувачеві інформації сприймати його як суб’єктивно значуще, проникнуте власними думками й емоціями. Але більшість блогів – це універсальний інтегрований медіаконтент широкої тематичної спрямованості. Ключовою ідеєю блогу є збір цікавої інформації, яку автор прочитав в Інтернеті; розміщення посилання на неї, яке супроводжується власними зауваженнями; необмежене обговорення матеріалів читацькою аудиторією у вигляді коментарів. Існує також інший різновид блогів, який більшою мірою орієнтований на самовираження його авторів: “живі журнали”, де користувачі діляться своїми думками, враженнями, продуктами своєї творчості. Блогінг є логічним результатом потреби людей у спілкуванні та співучасті, тому що форма мережного журналу дала можливість фіксувати події, думки, коментувати, ставати частиною будь-якої спільноти. З’явилася ціла віртуальна культура, у якій особистість автономна у своїх діях. Досить часто онлайнові щоденники виконують функції товариств за інтересами, де можна обговорити як філософські, так і практичні питання, що цікавлять певну групу людей. Багато дискусій розгортається тепер саме в Інтернеті, а не в реальному житті, клубі, на семінарі. По-перше, в Інтернеті можна висловитися анонімно, що приваблює багатьох; по-друге, спочатку можна подумати, ознайомитися з думкою інших і відповісти будь-коли.

Кількість блогів в Інтернеті постійно зростає. Найбільшим є англомовний сегмент блогосфери, до нього наближаються японський і китайський. Блоги Рунету займають не більше ніж 3% міжнародної блогосфери. Блог може доповнюватися і оновлюватися з різною періодичністю, яка обирається найчастіше самим автором і може бути випадковою. Широкі мультимедійні можливості блогів дають змогу доповнювати текстовий зміст фото-, відео-, аудіофайлами, а також графічними й анімаційними зображеннями, створювати індивідуальний візуальний і музикальний дизайн проекту.

Блог, на нашу думку, ефективніший за відомі персональні засоби мережної комунікації, такі як електронна пошта, персональна сторінка. Блог як персональний щоденник має декілька кардинальних відмінностей від сторінки звичайного сайта. Для блогів характерні короткі публікації особистого характеру. У постах часто використовуються образи і символи, зрозумілі тільки авторові, а тому вони недовготривалі в Інтернет-просторі. Традиційні сайти розміщують матеріали як більші за обсягом, так і триваліші за змістом. Окрім того, блоги більш інтерактивні, автори дискутують з відвідувачами. Відрізняє блог від сторінки сайта також формат надання інформації: блоги формують безперервну стрічку контенту, розміщуючи останні новини зверху. Традиційні сайти використовують складніші засоби розміщення матеріалів, наприклад, меню.

Від персональної сторінки блог відрізняють інтерактивні можливості, неформальний стиль спілкування, оперативність, обов’язкове оновлення текстів. Загальними рисами можна назвати суб’єктивність подачі матеріалів, персоналізацію. Персональна сторінка відрізняється варіативністю жанрів, гіпермедійними і мультимедійними можливостями. Очевидним є те, що як вид медіа-контенту блоги стали нащадками примітивних онлайнових щоденників, які велися виключно у персоніфікованій формі ще першими користувачами цифрової комунікаційної системи Usenet. Проте сучасні блоги принципово відрізняються від простих щоденників, оскільки мають велике практичне значення для широкого кола персонально незацікавлених користувачів і представників засобів масової інформації.

Нові форми комунікації, такі як блог, розширюють вербальну форму діалогу, доповнюючи її опціями коментаря, розміщення посилань, переговорів у режимі онлайн. Створення професійних Інтернет-товариств є надзвичайно цінним самою можливістю розширення кола знайомств, організації дискусійних, тематичних блогів. Така універсальна форма діалогу учених товариств дає змогу проводити наукові конференції і дослідження з колегами з різних міст. Діалог у формі блогу чи Інтернет-конференції є також перспективними потенційною можливістю переміщення ідей, теорій, гіпотез, опублікованих в Інтернеті. Результатом такого діалогу учених стає формування єдиної наукової картини світу. Українська блогосфера тісно переплетена із засобами масової інформації, ставши їх розширенням, функціонуючи як мережна інфраструктура преси. Журналісти відіграють важливу роль у формуванні української блогосфери, оскільки із самого початку були однією із найбільш активних груп користувачів. Українські журналісти, як правило, не приховують своїх імен у блогах, оскільки ті стали для них невід’ємною складовою професійної комунікації.

Перші українські блоги почали з’являтися восени 2006 р., що, можливо, пов’язане з акцією ЛаСета “Заведи собі блог”, за допомогою якої спочатку всього кілька десятків людей (точна цифра і досі невідома) завели свої персональні блоги й отримали домени у безкоштовній зоні org. ua. Водночас українські користувачі “Живого журналу” засвоїли блоготворчість у межах цього сервісу, хоча блоги як окремі контент-ресурси в українському сегменті з’явилися значно пізніше. Але вже 1 січня 2007 р. з’явився автоматизований сервіс Blog.Net.Ua., який надав відчутний поштовх для користувачів Уанету. Уанет зростає більш активно на сьогодні, ніж російський сегмент, який також розвивається стрімкими темпами, але Уанет поки що відстає за темпами розповсюдження. Українські користувачі слабо підтримують колективні проекти, задовольняючи свої групові інтереси у ЖЖ-товариствах, на чатах, форумах тощо. Декілька порталів та онлайнових видань започаткували в Уанеті колективні блоги: це блог журналу “Кореспондент”, видання “Фраза”, а також блог співробітників порталу “Біг-мір”. Заслуговують на увагу політичні блоги в Уанеті – “Перший політичний блог”, а також “Політолог”. З’явився також блог про блоги, про системне адміністрування, про промисловий маркетинг тощо. У 2007 р., крім значного поширення блогів, помічена нова тенденція – зростання інтересу до тематичного блогу, що можна пояснити загальною зацікавленістю певними темами, вибір яких досить широкий. Як бачимо, сьогодні блогінг належить до тих нових явищ, які мають цікаві перспективи розвитку.]

РОЗДІЛ 2.
Структурно-типологічний аналіз блогів
2.1. Класифікація блогів

Блогерський жанр розвивається за двома напрямами: щоденники і тематичні блоги. У щоденниках люди діляться подіями з особистого життя, цікавими лінками, крамольними думками, віршами і взагалі чим завгодно. Призначені такі сайти для порівняно невеликого кола знайомих або людей зі спільними інтересами. Майже всі блоги, розміщені на серверах на кшталт, Xanga чи МуSрасе — особисті щоденники. Подібні блоги — засіб комунікації з друзями.

Найбільшу увагу привертають тематичні блоги, і саме завдяки їм блогосфера стрімко прогресує. Зазвичай у такого блога є окремий сайт і доменне ім’я. Автор обирає тематику, на якій добре знається, наприклад, фондовий ринок чи комп’ютерні ігри. Блогер пише про новини, сайти і події, що стосуються визначеної теми, наводить суб’єктивні міркування та висновки. Фахівець, який розробляє улюблену тему для чітко визначеної аудиторії, може подати змістовніший аналіз, аніж традиційні ЗМІ, та навіть вказати на помилки і неточності в тих самих ЗМІ

За авторським складом:

особисті, персональні;

групові (корпоративні, клубні.)

суспільні (відкриті).

За змістом:

тематичні

загальні.

За авторськими ознаками:

Особистий (авторський, приватний) блог — ведеться однією особою (як правило його власником).

Псевдоанонімний або «Примарний» блог — ведеться від імені якої-небудь вигаданої особи або під псевдонімом.

Блог-підробка — відкривається і ведеться від імені відомого героя або якої-небудь персони: популярного артиста або актора, військового, політика або правителя і тому подібне

Колективний або соціальний блог — ведеться групою осіб за правилами, що визначаються власником або модераторами.

Корпоративний блог — ведеться співробітниками однієї організації.

Рекламний блог або пиар-блог — спланований захід від якої-небудь компанії, приватної особи або групи зацікавлених осіб по завуальованій рекламі того або іншого продукту і послуг через соціальні мережі інтернету, який схожий на створення цілеспрямованого помилкового «офіційного сайту» або «офіційної інтернет-сторіночки».

За тематичним спрямуванням:

Зазвичай персональні блоги носять особистий характер. Проте в середовищі персональних, так само, як і в середовищі колективних і корпоративних блогов, існують спеціалізовані блоги, присвячені певним сферам життя:

Політика — блоги, присвячені політиці. Зазвичай політичні блоги ведуть політичні лідери, представники політичних партій і політичних об’єднань, політологи (наприклад, блоги політиків).

Побут — блоги, в яких зачіпаються зазвичай проблеми взаємин між людьми, психології, ведення домашнього господарства — всього того, що пов’язане з поняттями «побут», «особисте життя»

Подорожі — блоги, в яких автори діляться своїми враженнями від поїздок, дають поради, як поводитися в тій або іншій країні, розповідають про традиції і звичаї інших народів

Освіта — блоги, присвячені темі освіти. Часто це блоги певних учбових закладів, в яких учасники обговорюють процес навчання, проблеми освіти

Мода — блоги, в яких обговорюються новинки в світі моди, тренди, модні покази. Тут можна прочитати думки професіоналів, ради стилістів і людей, не байдужих до моди

Музика — блоги, в яких автори виражають свої музичні переваги, обговорюють новинки в світі музики. Музичні блоги можуть бути присвячені певному музичному напряму, а можуть освітлювати різні музичні жанри і стилі.

За наявнісю та видом мультимедійної інформації:

Текстовий блог — основний зміст складають тексти.

Фотоблог — основний зміст складають фотографії.

Музичний блог — основний зміст складає музика.

Подкаст і блогкастинг — основний зміст блога надиктовывается і викладається у вигляді MP3-файлів.

Відеоблог — основний зміст представлений у вигляді відеофайлів.

Спорт — основний зміст представлений у вигляді спортивних подій

За особливостями контенту (будь-яке інформаційно значущий вміст інет-ресурсу – текст, графіка, мультимедіа – вся інформація, яку користувач може завантажити на компьютер як правило для особистого користування)

Контентний блог — блог, що публікує первинний авторський контент.

Моніторинговий (посилальний) блог — блог, основним контентом якого є відкоментовані посилання на інші сайти.

Блог-цитата — блог, основним контентом якого є цитати з інших блогов.

Тамблелог, Тамбллог, Тлог — Майже те ж саме, що і звичайний блог, з однією відмінністю: запис у ньому може бути тільки певного формату. Наприклад, цитата, відео, посилання, пісня, розмова і т. д.). Тамблелог — швидше не система типу щоденника, а чернетка або записник.

Сплог — спам-блог.

Залежно від вибору типу класифікації ми можемо характеризувати блоги з різних точок зору.
2.2. Мовно-стилістичні особливості постів

Жанрові ознаки блогу розмиті, не чіткі. З одного боку, він успадковує межі традиційного щоденника – сповідального жанру, з іншої – перетворюється на запис, розрахований на те, що його прочитає чимала аудиторія. На думку М.Ю. Сидорової, це і визначає такі особливості мережевих щоденників, як «автобіографічність і фікціональність, автокомунікація і адресованність, «спроби літератури і власне щоденниковий стиль оповідання, імпресіоністичне прагнення автора до передачі миттєвого, живого відчуття і рефлексія раціонального розуму, що скрупульозно препарує світ, синхронний, підкреслено актуальний часовий план і позачасові, сентенційні думки в ІД».

Структура поста – вказівка дати запису; заголовок; фотографія; текст (коментар знімка, репортаж з місця подій, жанрова сценка, міркування про буття). Ця структура відносить блог до жанру щоденника. При цьому треба відзначити його жанрову поліфонічність.

Г. Гусейнов вважає, що «за останні декілька років веблоги стали і новим медіумом, і новою літературою факту. Традиційні жанри малої прози – схолія (коментар), новела, анекдот – інтегрований постом (постінгом), супроводжуваний окремими коментарями (каментами) або їх гілками – тредом». Запис в мережевому щоденнику поєднує в собі риси різних функціональних стилів – публіцистичного, художнього, розмовного. Якщо вона створюється для того, щоб повідомити новину і обговорити її з читачами, то головними особливостями такого поста стають інформативність, публіцистичність.

Чи є кожен пост текстом? За визначенням І.Р. Гальперіна, текст – «твір мовленнєвотворчого процесу, що володіє завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа; твір, що складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць (надразових одиниць), що об’єднані різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, мають певну цілеспрямованість і прагматичну установку. Текст – якесь завершене повідомлення, що володіє своїм вмістом, організоване за абстрактною моделлю однієї з існуючих в літературній мові форм повідомлень (функціонального стилю, його різновидів і жанрів)».

Пост дійсно результат мовленнєвотворчого процесу. (інколи, правда, пост може включати лише картинки, але це не характерно для більшості записів). За структурою пост складається з назви ряду висловів і міжфразової єдності, об’єднаних різними типами зв’язку. Часто назва посту відсутня, але тоді функцію «маркера», що вказує на початок тексту і відокремлює даний запис від інших, виконує дата написання.

Важко говорити про завершеність поста, оскільки запис в змістовному відношенні може відрізнятися імпресіоністичністю, фрагментарністю. Але вона оформлюється за правилами щоденника і виділяється серед останніх записів блогу, отже, формально завершена.

Текст щоденникового запису може бути об’єднаний і паралінгвістичними засобами. У письмовому тексті можуть бути присутні невербальні компоненти комунікації. Як пише Е.Е. Анісимова, по відношенню до письмового тексту паралінгвістичні засоби, що визначають його зовнішню організацію, його «оптичний образ», утворює поле паралінгвістичних засобів. Графічна сегментація тексту, довжина рядків, пропуски, шрифт, підкреслення, символи, цифри, незвичайна орфографія і пунктуація і ін. – всі ці засоби можуть використовуватися в текстах як усвідомлений стилістичний прийом, що додає єдність тексту запису.

Наприклад:

«Вы, товарищи, как хотите, а меня порвало =)»

«хотя пришлось его нагло выкрасть как ни парадоксально звучит отбирать с боем забирать у коллег»

Запис в мережевому щоденнику не завжди володіє такими ознаками, які були б універсальні для поняття тексту, — інформативністю, когезією, інтеграцією, членімістю, модальністю, проспекцією, ретроспекцією та ін. Пост може бути окремою, цілісною, завершеною текстовою структурою і поряд з цим бути реплікою очікуваного діалогу, тобто входити як складова частина в структуру діалогу або полілогу. Іншими словами, він стає одиницею реального, інтерактивного або потенційного, що виникає із появою коментів дискурсу.

2.3. Професійні стандарти у блогосфері

Давно минув час суперечок з приводу того, чи можна вважати блоги частиною мас-медій.

Проте в науковій літературі простежуємо позиції від категоричного заперечення приналежності блогів до сфери журналістики – до визнання їх авторськими проектами, газетами з одним журналістом, індивідуальними медіями. Та й справді маємо чимало прикладів, коли нікому невідоми блогери ставали широкознаними журнлістами, а їхні авторські проекти переходили з інформаційних маргінесів у мейнстрім.

Проблема має кількісний вимір. Адже новий блог сьогодні з’являється кожні 2-3 секунди. Для відкриття блогу не треба складати жодних іспитів.

Побутує думка, що професійна журналістика і блогосфера (яку іноді називають «любительською» або «громадською» журналістикою) доповнюють одне одного. Такий розподіл зумовлений тим фактом, що блог зазвичай, охоплює широкий спектр тем: від політичних коментарів і новин, до різних захоплень, і створити його, з огляду на простоту цієї операції, що мало відрізняється від реєстрації звичайної скриньки електронної пошти. може хто-завгодно. Це власне і відображено у перших визначеннях блога (сайт, на якому автор публікує приватний щоденник зі своїми роздумами і коментарями і, поміж іншого, подає гіперпосилання на інші сайти).

Проте з того часу поняття «блог» значно розширило своє значення. Не заперечуючи цієї думки, все ж внесемо деякі уточнення, пов’язані з різноманітністю і різнотипністю блогів. Чимало інтернет видань в Україні і світі (напр., «Українська правда», «Кореспондент», «Захід.нет») мають рубрику «Блоги». Вести її можуть як журналісти (наприкла блог головного редактора «УП» Олени Притули), так і відомі інтелектуали з-поза меж редакцій. За своїм жанром це старі добрі «авторські колонки» або «Щоденник» – рубрики що здавна практикуються в традиційній друкованій періодиці. Щоправда тут є щонаймеше дві суттєві різниці.

Перша полягає в тому, що автори блогів на сторінках відомих ЗМІ мають персональний доступ до цього розділу сайту і публікують там матеріали у власній редакції, без втручання ззовні. Тобто внутрішньоредакційна цензура чи редагування, зазвичай відсутні.

Друга відмінність – кількісна. Традиційна паперова газета могла собі дозволити одну-дві авторські колонки. Натомість блогерів тієї ж «УП» – близько півсотні. Щодня з’являється щонайменше 3-5 публікацій цієї рубрики. Особливі події можуть змусити вийти в світ із своїми міркуваннями водночас кілька десятків блогерів, оскільки кількісних обмежень, на відміну від традиційних ЗМІ, в інтернет-журналістиці немає. В результаті, маємо підстави вести мову про новий розквіт есеїстики і публіцистики на сайтах інтернет-видань.

Це свідчить, по-перше, що не можна стверджувати, що блоги під однойменними рубриками відомих інтернет-видань доповнюють професійну журналістику чи становлять альтернативу до неї. Навпаки, такі матеріали сьогодні є орґанічною і невід’ємною частиною професійної журналістики. Це саме можна сказати про незалежні блоги, автори яких дотримуються стандартів журналістської професії, пишуть репортажі і проводять журналістські розслідування. Такі незалежні журналістські блоги, як свідчить практика, можуть належати як редакційним працівникам, так і незалежним журналістам, незалежно від того, мають чи ні вони формальну журналістську освіту. Головне, як уже мовилось – дотримання професійних стандартів збору інфомації і підготовки публікацій, серед яких далеко не останнє місце посідає журналістська етика.

Таким чином дотриманя чи недотримання професійних стандартів, з нашого погляду, і є тим водорозділом, який визначає приналежність блога (чи інших нестандартних форм масової комунікації) до журналістики. Блогерів, які ведуть мережеві щоденники не можна автоматично зараховувати до числа журналістів. Усе залежить від того, чи дотримуються вони стандартів журналістської професії.

Ще можна почути міркування, що журналістський блог – це чернетка, перший начерк статті чи есею. Це правда тією ж мірою, якою чернетками можна вважати записи у звичайних (не мережевих) щоденниках.

З іншого боку, матеріали більшості блогів – аж ніяк не чернетка. Це, як уже згадувалось, – окремий жанр, наближений до жанру авторської колонки. Тобто міркування чи коментарі, позначені яскравим, часто емоційно насиченим авторським стилем, з акцентом на особистій точці зору. Окрім матеріалів цього жанру, у блогах все частіше можна зустріти репортажі, журналістські розслідування та інші матеріали.

З огляду на аморфність і багатоаспектність блогосфери, можна також говорити про блоги як альтернативу «великим медіа»: вони привертають аудиторію, яка дещо розчарувалась у достовірності та об’єктивності традиційних ЗМІ. Натомість послуговуються громадянською інформаційною сферою, де панує гасло «Кожний громадянин – репортер». Щоправда, упродовж останнього часу маркетологи і політтехнологи належно оцінили маніпулятивні можливості блогосфери і розпочали активно опрацьовувати цю сферу з метою отримання політичного чи комерційного зиску.

Ми ризикуємо викликати обурення прихильників традиційних медій (як от преси, радіо, телебачення). Але, з нашого погляду, тільки з появою всесвітньої комп’ютерної мережі журналістика отримує шанс стати ПОВНОЦІННОЮ. І це не твердження людини, яка має «пунктик» на новітніх технологіях і зневажають все, що було до того. Якраз навпаки, автор цього матеріалу володіє чималим досвідом роботи саме в традиційних медіях, зокрема у редакціях газет і журналів і ставиться до традиційної журналістики з неабиякою пошаною. Саме ця журналістика упродовж століть сформувала високі фахові стандарти добросовісної і збалансованої подачі інформації.

Саме історія преси радіо і телебачення явила нам злети публіцистичного осмислення світу, людських доль, драматичних і тріумфальних подій. Більше того, треба визнати, що ці високі стандарти прижилися ще далеко не всюди в мережевих виданнях. Інтернет-журналістика все ще виглядає «гидким каченям». Але упродовж наступного десятиліття воно може перетворитися у красеня-лебедя. Тому ми просто не маємо права зациклюватися лише на проблемах «гидкого каченяти». Тим паче, що історія його – це власне іторія дитинства. П’ятнадцять років тому, у середині 90-х, лише кільканадцять газет запровадили експериментальні вебсайти. 15 років – нікчемно мізерний період на фоні, скажімо, 500-річної історії розвитку друкованої періодики. Тому в нас немає іншого варіанту, окрім розгляду онлайнової журналістики, так би мовити, на марші.

Ми, звісно, можемо помилятися, проте сьогодні є велика спокуса назвати інтернет-журналістику повноцінною і досконалою. Не те, щоб вона не мала вад. Навпаки, з огляду на масовість (кожний – сам собі журналіст) відхилень від фахових та етичних стандартів тут було, є і буде значно більше, аніж в традиційних ЗМІ. Тому ми ведемо мову не про те, що є, а те, що може бути. Тобто ми порівнюємо потенціал старих і нових медій.

І тут передусім впадає в око те, що зникло багато колишніх обмежень, передусім просторових і часових. Але не тільки.

Спробуємо пройтися ланцюжком, з яким має справу людина, що хоче здивувати світ своїми публікаціями.

1.Розширений збір інформації.

Перше, що впадає у вічі — то це набагато ширші можливості збору інформації в мережі про подію чи людину, на які спрямована увага журналіста.

2. Творення (написання) матеріалу, яке включає мультимедійні можливості (віде, аудіо, графіка).

3. Відсутність просторових (як у паперових версіях газет чи журналів) і часових (радіо і телебачення) обмежень. Власне ці обмеження стосуються лише «верхнього поверха» — індекс-сторінки, яка зазвичай подає лише заголовки (підзаголовки), ліди (анотації, «врізки») та одне-два фото.

4. Надоперативна публікація (без властивих для традиційних ЗМІ затримок і скорочень, пов’язаних із згаданими вище часовими і просторовими обмеженнями.

5. Створення адекватного контексту.

Гіперпосилання на інформаційні джерела, інші публікації на цю тему, довідкову інформацію створюють такий фон події, який є практично мало досяжним в традиційних ЗМІ. До того ж на сайті можна розмістити необмежену кількість власного матеріалу, хоч для цього і доведеться скористатися подачею у два чи три кроки. Перша порція матеріалу – для масового читацького загалу. Той читач, який прагне довідатися більше, клацає на посилання „дізнатися більше” або „читати повний текст”.

6. Повноцінний інтерактивний зв’язок, що дозволяє читачеві бути співавтором публікації, а журналістові вносити оперативну правку. Тут варто зауважити, що традиційні ЗМІ радше імітували зворотній зв’язок через листи в редакцію чи дзвінки в студію.

7. Досконале розповсюдження журналістського продукту, яке виключає повернення в редакцію нерозпроданих екземплярів газети чи журналу (в друкованій періодиці таке повернення складає до 20%).

Система web-first reporting (передусім – веб) означає, що в сучасній журналістиці матеріали творяться насамперед для веб-сайту і лише в другу чергу „скидаються” іншими каналами для аудиторії, яка поки що воліє сприймати паперові чи телевізійні версії. Ця тенденція, цілком очевидно, буде набирати обертів в журналістській практиці і разом з інтенсивною конвергенцією різних недійних форматів на базі комп’ютерної мережі призводить до трансформації журналістики.

Це правда, що історично інтернет-журналістика є четвертою після преси, радіо і телебачення. Проте все сказане вище означає, що на практиці вона стає першою, а в перспективі – єдиною.

2.4. Використання блогів у традиційній журналістиці

Інформаційні ресурси Інтернету, що містять електронну інформацію, регулярно поповнюються інформацією у складі баз даних, електронних каталогів та інших електронних продуктів, які і становлять основу ресурсного потенціалу Інтернету. Зазначимо, що поняття ресурси має багато тлумачень, залежно від сфери, що їх створює або використовує. На сьогодні найбільш вживаними поняттями є електронні ресурси та Інтернет-ресурси, що обумовлено інтенсивною комп’ютеризацією інформаційних ресурсів.

Залежно від місця їхнього створення або знаходження, а саме в Інтернет-просторі (або міжнародній комп’ютерній мережі), інформаційні ресурси стають Інтернет-ресурсами, що й вказує на їхню належність до цього середовища. Водночас усі Інтернет-ресурси є електронними, тобто фіксованими на електронних носіях – лише в такому вигляді вони можуть фізично існувати в мережі. Є багато спроб систематизувати та структурувати інформацію Інтернету, яка функціонує у вигляді Інтернет-публікацій, а також в акумульованому вигляді – Інтернет-ресурсів. І це є об’єктивно обумовленим, оскільки в мережі щогодини виникає безліч ресурсів (сайтів і серверів зі всілякою інформацією і сервісами, у т. ч. і з соціальними сервісами: блогами та ін.), процес їхньої появи в мережі є некерованим, ресурсна різноманітність їх очевидна. Зауважимо, що власне комп’ютерна мережа, нехай навіть глобальна, заснована на мережевих технологіях, завдяки технічним комунікаціям (оптико-волоконним або супутниковим), але без присутності в ній інформації, знань та відомостей, зафіксованих на електронних носіях інформаційних ресурсів, навряд чи була б цікавою, корисною і такою популярною серед чисельних її користувачів у всьому світі.

У документознавчому аспекті інформаційні ресурси тлумачаться як окремі документи і окремі масиви документів, як сукупність документів і масиви документів в інформаційних системах: бібліотеках, архівах, фондах, базах даних, інших видах інформаційних систем. Таке визначення має відношення і для Інтернет-ресурсів, типовидова структура яких значною мірою складається з документальної інформації. В інформаційному аспекті, відповідно до концепції Ю.М.Канигіна і Г.І.Калітича, інформаційний ресурс, у своєму визначенні, має дві нероздільні сторони: формально-логічну (інформаційну) і семантичну (когнітивну). Перший аспект формується в результаті узагальнення практики комп’ютеризації і розвитку інженерних знань. Другий аспект базується на системах штучного інтелекту, створенні моделей, заснованих на структурах організації людської пам’яті, використанні семантичних мереж. У рамках формування когнітивно-змістовного аспекту поняття інформаційних ресурсів розвиває розуміння залежності знань від комунікацій, тобто визначального впливу на процеси пізнання інформаційних зв’язків, виникають нові підходи до творчості, формується поняття соціального інтелекту. Головним об’єктом у рамках цього напряму є співвідношення знання та інформації, перехід одного в друге, а також фазовий перехід знання в соціальну силу. Отже, поняття інформаційного ресурсу зводиться до того, що це знання, що володіє всіма атрибутами поняття інформація в шенноновському сенсі, і, навпаки, це інформація, що володіє всіма атрибутами поняття знання у традиційно-філософському сенсі слова.

Інтернет-ресурси представляють собою в соціокомунікативному контексті складне багатокомпонентне явище, в якому виділяються два головні компоненти: змістовність (ресурси) і технологічність (мережа Інтернет). Як комунікативна система, ресурсний потенціал Інтернету відповідно має дві основні підсистеми: інформаційно-ресурсну і технологічно-комунікаційну, через які здійснюються основні види комунікацій: користувач-ресурс, користувач-користувач, користувач-створювач ресурсу, користувач-розповсюджувач ресурсу та інші.

Глобальна мережа інтернет як об’єкт наукових досліджень привертає увагу науковців: по-перше, унікальним феноменом є сама організація та структурування в ній інформації; по-друге, новими є методи та засоби формування відкритої сфери обміну інформацією; по-третє, необмеженими стали можливості застосування мережі у журналістиці; по-четверте, спромоги потенційного вдосконалення побудови, змісту і мови гіпертекстів спонукають до пошуку нових науково обґрунтованих методів підвищення їх ефективності в українському сегменті мережі тощо.

Розглянемо блог як засіб використання у журналістиці.

2.3.1. Подскатінг: аудіо, відео

Технологія дає кожному члену аудиторії можливість знайти власний, персональний зв’язок із чимось. Данні медіа орієнтованих на масову аудиторію добігли кінця.

Довгий час ми мали обмежену кількість домінуючих медіа каналів для розповсюдження інформації – новин, розваг, спортивної інформації тощо. Тепер кожен може дозволити собі власний медіа канал. Існує більше 70 мільйонів блогів. Сотні тисяч відео створюються і завантажуються в мережу щодня. Бар’єри входження в медіа індустрію опущено і люди хвилею вливаються в неї, прагнучи стати частиною меді оточення. По мірі того, як люди отримуватимуть та створюватимуть більше медіа каналів, все більш наочною буде ставати різниця в якості інформаційного продукту. Попередні зауваження щодо поглядів різних дослідників на сутність феномену нових медіа та їх місця в проблематиці інформаційного суспільства необхідні для розуміння появи, розвитку, привабливості, порядку денного та перспектив окремих нових медіа. Подкастінг – це цікавий випадок сучасного аудіо медіуму. Його поступ поширення та розвиток ілюструють як зв’язок нових медіа із традиціями медіа індустрії так і вивільнення їх від технологічних рамок своїх «предтеч» за рахунок мобільних технологій. Подкастінг будується на принципі перетворення самого користувача в продюсера, ведучого та дідждея. Надання користувачам інструментів та програмного простору для того щоб створювати, редагувати та компілювати свої власні аудіо-передачі віддзеркалює революцію, що відбувається в ЗМІ.

Подкастінг (від англ. podcasting — похідне від слів iPod, популярний mp3-плеєр від Apple та broadcasting, масове мовлення) представляє собою новий формат поширення аудіо контенту через Інтернет. З технічної точки зору подкастінг не є революційним – це введення мультимедіа контенту в rss-канал. Проте з точки зору своїх можливостей, подкастінг, є синтезом переваг Інтернет та радіо. Американський дослідник Barnes Lisa вбачає в подкастінгу значні перспективи . Поширення подкастінгу буде настільки ж важливим для комунікації, яким колись було поширення друкарських верстатів. Це прекрасна ілюстрація того, як мобільні медіа та автоматизація процедури доступу до медіа змінює правила гри в медіа сфері. Подкастінг це не стільки технологія як потужний зсув фокусу влади медіа. Більше не треба бути «великим» для того щоб вести мовлення. Немає потреби в прив’язці до громіздкого обладнання (антен, кабелів, комп’ютерів та ін) для отримання контенту. Отримання прибутку більше не вимагає аудиторій в сотні тисяч. Для такого мовлення не потрібна ліцензія. А виробництво власне програмного продукту більше не підкоряється традиційним форматам.

Філософія масових медіа “це мають знати всі” тепер змінюється індивідуалізованим підходом “моє життя, мої медіа, мій вибір» Тим не менше аналіз подкастінгу є непростою задачею через фактичну молодість цього медіа. Численні медіа фахівці зауважують, що подкастінг примушує замислитись над майбутнім радіо формату, викристалізовуючи найбільш затребувані та актуальні жанри аудіо програмування. Динаміка розширення аудиторій аудіо подкастінгу вказує на великий потенціал цього мереженого медіа, водночас очевидна тенденція розширення технологічних рамок, які певний час визначали суто аудіо природу подкастінгу, а нині ведуть до нкорпорації відео — визначають потребу звернути більшу увагу на усталену на сучасному етапі естетику, технологічність та динаміку розвитку цього новітнього медіуму. Дослідження стверджує, що «відео кліпи, блоги, подкасти, соціальні мережі та RSS стали невід’ємною частиною загального медіапростору». Нижче наведені деякі основні дані та висновки:

• 83% респондентів дивляться відео кліпи (порівняно із 62% у липні 2007 року);

• 78% читають блоги (порівняно із 66%);

• 57% користувачів Інтернету є членами тієї чи іншої соціальної мережі;

• кількість респондентів, які користуються RSS зросла з 15% до 39%;

• 48% користувачів слухають подкасти.

З технічного погляду Podcast — цифровий медіа-файл, або низки таких файлів, які розповсюджуються інтернетом для відтворення на портативних медіа-програвачах чи персональних комп’ютерах. За змістом вони можуть нагадувати радіо-шоу, звукову виставу, містити інтерв’ю, лекції чи будь-що інше, що належить до усного жанру. Термін «podcast» є поєднанням назви портативного програвача музики iPod та слова broadcast. Ведучого або автора подкасту часто називають подкастер. Подкаст, як сферу діяльності називають подкастингом. На відміну від слухачів радіо, які слухають те, що їм пропонує радіостанція, подкастинг дозволяє обрати самостійно, що ви хочете слухати чи дивитися. І найголовніше – саме у той час, коли вам зручно ввімкнути свій програвач.

Цей новий спосіб поширення аудіо та відео через мережу Інтернет існує лише кілька років і дозволяє створювати матеріали кожному бажаючому. Цим подкастинг і відрізняється від, наприклад, радіостанції, де працюють професійні журналісти. Подкастинг не лише можна створити будь-кому, але й надати його для перегляду чи прослуховування кожному, хто зацікавиться в Інтернеті.

Подкастинг (podcasting) — прийшов до нас від американців, як і всі модні віяння Інтернет, в блогосфері він давно займає лідируючі позиції. У простій інтерпретації — це домашнє радіо-, відео-творчість користувача або декількох, викладена в мережу у відповідному форматі, та ще таким чином щоб наприклад Айтюнс могла синхронізувати на ваш iPod нові файли. Серед подкастерів є як любителі, так і професіонали, які записують подкасти групами по два, три і більше осіб. Цікаве явище створювати подкасти для сайтів як додатковий PR хід, наприклад, вже є 10 порталів, які кожен тиждень публікують свої новини в голосових подкастах. І, зауважте, слухачі з нетерпінням чекають нової порції, за умови, що продукт якісний. Тепер про те, що конкретно ми слухали й аналізували. Почнемо з Сергія Петренка (Gray), директор Яндекс Україна, серйозно захопився подкастингом і робить регулярний, хороший за інформаційним наповненням подкаст стосовно IT (інформаційних технологій). Gray дуже толково розповідає про події в Інтернет, зачіпає залізні теми. Якіть звучання хороша. Радіо-Т — щотижневий подкаст на комп’ютерні та інші Hi-Tech теми. Виходить регулярно, по суботах, ввечері. Ведуть його Bobuk, Olyapka і Umputun. Теми різноманітні, подкаст йде більше 40 хвилин. Головне -виробництво подкасту йде онлайн, тобто будь-який бажаючий може підключитися до скайп-чату. І наостанок розповімо про Мегафішера — автора трьох подкастів «Є думка», геймерський подкаст «Курсор» та записки про життя «Свіжий подкаст». Якість як запису так і виконання — просто відмінне.

2.3.2. Гіперпосилання

Гіперпосилання (інколи гіперланка) — це активний (виділеним кольором) текст, зображення чи кнопка на веб-сторінці, натиснення на яку (активізація гіперпосилання) викликає перехід на іншу сторінку чи іншу частину поточної сторінки.

За іншим визначенням гіперпосилання це адреса іншого мережевого інформаційного ресурсу у форматі URL (англ. Universal Resource Locator), який тематично, логічно або будь-яким іншим способом пов’язаний з документом, у якому це посилання визначене.

Підготовку публікації в можна поділити на два основні етапи: написання власне матеріалу і підготовка гіперпосилань та мультимедійного супроводу. Посилання можна поділити на внутрішні (наприклад на інші матеріали того ж автора на певному сайті) та зовнішні (на матеріали, розміщені будь-де в мережі).

Думка, що усе з’єднано з усім аж ніяк не назвеш новою у філософії. Не є винятком і людські думки, матеріалізовані в текстах. Можна впевнено твердити що усі тексти теж творять гігантський єдиний гіпертекст, окремі фрагменти якого пов’язані невидимими нитками. Щоправда, часом ці нитки цілком видимі – тоді коли в тексті є посилання чи цитати, за посиланням, можемо піти в бібліотеку і почитати першоджерело.

Окрім того, будь-яке прочитане речення викликає в нашій психіці певні асоціації. Зокрема і ті, що пов’язані з прочитаним раніше. Це вже справді невидимі зв’язки. Чи можна зробити їх видимими? Т. Бернерс-Лі у своїй книзі про заснування Павутини згадує: «Професійний провидець Тед Нельсон 1965 року писав про «вчені машини» – комп’ютери, які дають людям можливість писати і оприлюднювати свої тексти у новому нелінійному форматі, який він назвав гіпертекстом. Його гіпертекст – це нелінійний текст, у якому читач не обмежений у порядку читання, а може йти по посиланнях і переходити до початкового документа за короткою цитатою. Тед розповідав про свій фантастичний проект Занаду (Xanadu), у якому вся інформація світу могла б оформлятися як гіпертекст»

Завдання посилань:

– створити фон чи контекст даного повідомлення;

– уникнути необхідності переповідати інші матеріали на цю тему, які вже були опубліковані.

Інерція традиційної журналістики полягає в тому, що редакційні працівники часто нехтують гіперпосиланнями. Іноді це навіть закріплено в редакційні політиці. Редакція побоюється – і не безпідставно – що читач, клацнувши на гіперпосилання, перейде на інший сайт і не повернеться до попереднього матеріалу. З огляду на цю обставину, чимало онлайнових редакцій дозволяють гіперпосилання лише на інші публікації свого ж таки сайту. І лише найпотужніші новинно-аналітичні ресурси, на кшталт The New York Times, позбулися такого страху. Вони сміливо дають посилання на інші ресурси, справедливо вважаючи, що така політика тільки збільшить довір’я читача, а в остаточному підсумку призведе до зростання відвідуваності сайту та його рекламної привабливості. Зазначимо, що такої політики, вочевидь, можуть дотримуватися редакції, які цілком впевнені у власних силах.

Тут також варто зазначити, що внутрішні посилання, як правило супроводжують кожний матеріал, створюючи ефект «аранжування», супроводу основного матеріалу. Такі посилання можуть вести до:

аудіо чи відео-матеріалу на ту саму тему;

супровідної графіки;

раніше опублікованих матеріалів цієї ж рубрики чи на цю ж тему

довідкових джерел.

Поруч з матеріалом також розміщують стандартний пакет послуг:

переслати другові

друкована версія

перелік найпопулярніших матеріалів і матеріалів, які рекомендує редакція як найважливіші.

Усі ці сервіси теж працюють за принципом гіперпосилань.

Одним з популярних в Україні онлайнових ресурсів, які вперто і принципово нехтували таким інструментом онлайнової журалістики, як гіперпосилання, була інформаґенція УНІАН. До 2008 р. жодному зі своїх матеріалів агенція, зазвичай, взагалі уникала подачі гіперсопосилань. Ось промовистий приклад за 27 січня 2009 р.

Путін каже, що поведінка Ющенка підтверджує його підозри

Прем`єр-міністр Росії Володимир ПУТІН вкотре заявляє, що Європа і РФ у газовому питанні є заручниками внутрішньополітичної ситуації в Україні. Про це він сказав в інтерв`ю ІА «Блумберг»,

«Те, що сталося з Україною у попередні роки, — це результат значною мірою діяльності колишньої адміністрації США і Євросоюзу, що підтримав їх. Коли, порушуючи Конституцію, за допомогою подій на вулиці, дозволяють людям прийти до влади, то це означає, що прирікають країну, цей народ, де відбуваються ці події або події такого роду, на досить турбулентні внутрішньополітичні події в тривалій перспективі», — сказав В.ПУТІН.

Він зазначив, що наприкінці минулого року сторонам все-таки вдалося домовитися про укладення контрактів з підписання цих документів у газовій сфері, причому на умовах, які були запропоновані українською стороною.

Ряд експертів заявили, що за цими контрактами Україна одержала найвищу в Європі ціну на газ. [постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-297355.html].

У цьому уривку ми зумисне півжирним виділили слова, які аж просяться перетворити їх у гіперпосилання. Слово «вкотре» має вести нас до інших заяв прем’єр-міністра Росії, а слова «Низка експертів» — до висловлювань з цього питання відповідних експертів.

Є правила розстановки посилань у тексті блогу:

• Мають розширювати і збагачувати розуміння поданого матеріалу. Надто багато посилань ускладнюють сприйняття

• Рекомендують подавати в середньому 7 лінків на сторінку. Не варто розміщувати лінки впритул один біля одного. Також на завжди виправдано давати посилання на першій (вхідній) сторінці сайту, оскільки частина читачів може перескочити на інші ресурси, так і не затримавшись на вашому.

• Пам’ятаймо також, що кожне зовнішнє посилання спонукає читача покинути ваш сайт. Частина з них повернуться назад, частина – ні. Зрозуміло, що зовнішні посилання – абсолютно необхідна річ. Однак в пропорції внутрішніх і зовнішніх посилань варто дотримуватися розумного балансу. В ідеалі, половина посилань мають бути внутрішніми.

• Дуже зручним для відвідувача інструментом є пояснення лінків. Таке пояснення з двох-трьох слів чи короткого речення з’являється при наведенні вказівника на лінк.

У такі пояснення часто включають:

• назву сайту, куди провадить посилання,

• прізвище автора, на якого йде посилання,

• тип та особливості інформації на місці призначення,

• попередження про розмір файла, який має завантажуватися тощо.

Найчастіше доречними є посилання на:

• Архіви

• Фонову інформацію концептуального плану

• Близькою за тематикою інформацію

• Дефініції

• Деталізовану інформацію для фахівців з цього питання

• Значний за обсягом графічний матеріал

• Адреси онлайнових ресурсів з подібної проблематики

2.3.3. Мікроблог

Мікроблогінг (англ. micro-blogging) — це форма блогинга, яка дозволяє користувачам писати короткі статті і публікувати їх; кожне таке повідомлення може бути переглянуто і прокоментовано в режимі чату або ким завгодно, або обмеженою групою осіб, які можуть бути обрані користувачем. Ці повідомлення можуть бути передані різними способами, включаючи такі, як текстові повідомлення, миттєві повідомлення, електронна пошта, або web-інтерфейс.

За іншим визначенням: мікроблоги – це різновид блогів, основною відмінною рисою яких є можливість писати тільки короткі повідомлення довжиною до 150 символів. На будь-яке з цих повідомлень можуть відповідати, читати і коментувати інші користувачі, або ж тільки ті, кому ви це дозволите. Система схожа на чат. Ще одна особливість –широкий вибір способів публікації повідомлень у свій мікроблог: це можна зробити за допомогою браузера, електронної пошти, спеціальної програми або SMS.

Основне завдання мікроблогів — не розповідати іншим про що-небудь, а тримати їх у курсі.

Найбільш популярним сервісом мікроблогінгу є Twitter, який був відкритий в липні 2006 року і в 2007 році виграв Інтернет-нагороду в категорії блогів на конференції South by Southwest (англ.) в Остіні. Основним конкурентом Twitter є Jaiku в жовтні 2007 придбаний компанією Google. Проте нещодавно з’явилася безліч новинних сервісів з такою ж функцією мікроблогінгу. Засновник Digg, Кевін Роуз, разом з трьома іншими розробниками недавно відкрили сервіс Pownce (англ.), в якому мікроблогінг інтегрований з обміном файлів і роздачею запрошень («інвайт»). Сервіс був закритий у грудні 2008 року. Норвезькі розробники також відкрили сервіс під назвою Folkstr, в якому мікроблогінг інтегрований з соціальною мережею. У 2007 відкрився Tumblr, що відрізняється можливістю легко ділитися різноформатним контентом, а в травні 2008 стартував Plurk, відмінними рисами якого є розміщення повідомлень на таймлайн і більш просте коментування. Популярні соціальні мережі Facebook, MySpace і вітчизняний ВКонтакте також мають функцію мікроблогінгу, звану «оновлення статусу» (англ. «status update») і «статус» (ВКонтакте). У блогах Яндекса функція мікроблогінгу називається «змінити настрій».

Для більш детального аналізу ми обрали популярний сервіс Twitter. Основним двигуном прогресу в області мікроблогінгу є Twitter. Проект був заснований у 2006 році і вже до 2008 налічував понад мільйон користувачів, а в 2009 році було пораховано кількість російськомовних користувачів — близько76000. Твіттер так стрімко набирає популярність, що породив цілу хвилюстворення «клонів», тобто сайтів, що копіюють його принцип. Однак вони більше нагадують пародію, чим складають конкуренцію.

Для деяких людей основною складністю використання Твіттера буде відсутність україномовного інтерфейсу. Головне, що з російськими шрифтами сайт абсолютно сумісний, тому проблем з публікацією повідомлення не буде. Основна перевага мікроблогів — це мобільність. Ви можете писати звідки завгодно. Друга перевага -це величезна кількість безкоштовних додатків і додаткових сервісів, створених різними розробниками на базі Twitter API.
2.4. Регіональні блоги:тематико-структурний аналіз

У світі існує понад 108 млн. сайтів. Це значно більше, ніж телеканалів, газет і радіостанцій разом узятих. Вартість публікації в Інтернеті надзвичайно низька. Почати публікувати інформацію онлайн може кожен. Звідси таке явище як «нішевість», «фрагментарність». В інтернеті існують сайти на будь-який смак.

Інтернет стає мобільним. Щораз більше людей заходять в мережу з мобільних телефонів, КПК, терміналів. Все більше побутових пристроїв підключається до Інтернету і синхронізується з ним. Такий простір розширює всі можливі кордони інформації.

У світі існує понад 120 млн. блогів. І кожного дня з’являється понад 100 тис. нових.

Майже 40% журналістів, що відповіли на опитування вказали, що мають свій блог.

Понад 90% репортерів вважають блоги корисними для пошуку нових ідей, думок та поглядів.

80% репортерів регулярно переглядають список блогів

30% репортерів понад годину в день витрачають на читання блогів

В основному журналісти використовують блогидля того, щоб:

Публікувати власні статті, розширювати таким чином власну аудиторію.

Публікувати інформацію, яка не пішла у видання.

Шукати теми для сюжетів.

Підтримувати зв’язок з Інтернет-аудиторією.

Просувати власний імідж журналіста-професіонала в Інтернеті.

Пропонувати відомим людям вести блоги на сайті свого видання.

Читати інших блогерів.

Спілкуватися у спільнотах.

Організовувати роботу редікції.

Використовувати блог для підвищення власної Інтернет-грамотності, покращення навичок користування Інтернетом.

 

Схарактеризуємо особливості мотивації ведення блогу для звичайних людей:

Для творчого самовираження.

Для документації подій власного життя.

Щоб лишатися на зв’язку з сім’єю та друзями.

Щоб поділитися професійними знаннями з іншими людьми.

Щоб мотивувати інших людей до дії.

Щоб розважатися і розважати інших.

Щоб збирати підбірку важливої для себе інформації.

Щоб впливати на спосіб мислення інших людей.

Щоб заробляти гроші

 

Отже, стрімкий розвиток медіакультури,відсутність глобальних національних проектів компенсується активним розвитком блогосфери, що синтезує традиції усно-писемної творчості, критики, літератури в мультимедійному середовищі розширює альтернативний простір взаємодії представників різних соціальних груп та поколінь.

Аналіз тематичного наповнення постів регіональних блогерів довів, що часто блогери добре розбираються в темі: вони занурені в інформацію, знають усі деталі й мають нескінченний простір для її інтерпретації.

ВИСНОВКИ

Провівши комплексний системний аналіз блогосфери українського сегменту інтернету, ми можемо констатувати, що перспективи розвитку цього напрямку стосуються найближчого майбутнього журналістики.

На сучасному етапі розвитку суспільства важливу роль у формуванні громадської думки відіграє новий засіб масової інформації другого покоління – Інтернет. Спостерігаючи його стрімкий розвиток, за відсутності ряду певних вищезазначених обмежень, ми можемо стверджувати, що спілкування в Мережі є більш невимушеним, дедалі доступнішим, не обмеженим у часі та просторі. Важливу роль як засіб спілкування відіграють електронні щоденники – блоги, що стають більш доступними. Картина світу особистості може формуватися під тиском блогів та частоти відвідування індивідом мережі Інтернет. Однією з головних комунікативних одиниць, як в Інтернеті, так і в традиційних ЗМІ, був і залишається текст, який також сприяє маніпулятивним процесам свідомості суспільства засобами масової інформації. Інтернет-комунікація – однин із різновидів масових комунікативних процесів сучасного суспільства не лише України, а й світу в цілому.

Нами встановлено, що відмінності блога від традиційного щоденника диктуюються середовищем: блоги зазвичай публічні і передбачають сторонніх читачів, які можуть вступити у відкриту полеміку з автором.

Блоги розширюють традиційні журналістські практики, повертаючи в публічну сферу класичні жанри публіцистики: памфлет, нарис, есе, критичну статтю. Блоги, орієнтовані на новини й репортажі, одержують зворотній зв’язок в режимі реального часу, що порушує звичайний цикл новин. Більше того, вони допомагають вводити нові форми гібридної журналістики, об’єднуючи принципи роботи в умовах ньюзруму з децентралізованим поширенням індивідуальних та групових повідомлень через інтернет.

Блогосфера — єдиний циркулюючий живий організм, який досить швидко розвивається, до того ж, у різноманітних. А завдяки тому, що вона розвивається у багатьох жанрах: літературному, інформаційно-новинарному, аналітично-оглядовому та ін. Тому кількість людей, які приєднуються до блогерів, повсякчас зростає. Ми визначили правила організації блогів: по-перше, послідовність розміщення постів строго за часом їх надходження — головне правило віртуального існування щоденника; по-друге, воно реалізується на двох взаємозалежних рівнях — загальної блогплатформи (перева жають статистичні цілі) та окремого щоденника (підкреслює своєчасність, актуальність, зв’язок щоденників з реа льністю); у зв’язку з цим хронологія характеризується кількома якісними показниками: регулярність та частотність розміщення постів; по-третє, хронологія при веденні щоденника уявляється як складник у застосуванні Всесвіт ньою Павутиною відомого в документознавстві принципу монографії; по-четверте, монографічний принцип доповнює змі стовий вектор нарощування тексту калейдоскопічною зміною подій, фрагментарністю популярних тем і проблем, періодичним поверненням до найсуперечливіших і конфліктних питань, завдяки чому блоги збільшують кількість своєчасних відгуків читача і/або розширяють читацьку аудиторію.

Катерина Євтушенко

Запись опубликована в рубрике Журналистика с метками , , , , . Добавьте в закладки постоянную ссылку.

3 комментария: Блоговая журналистика

  1. vkontakte.ru Марина Ильина говорит:

    чуть не умерла даже просто прокрутив статью. 🙂
    Но тема интересна, и я даже попрусь в переводчик — читать на русском (я, увы, не полиглот в отличии от некоторых) и мне захотелось не только смысл , но и нюансов.
    Это твоя работа или как?

Добавить комментарий